Розстріли поляків і молдаван в Козельщинському таборі НКВС

Триває масштабне розслідування діяльності таборів для військовополонених НКВС. Отримано і оприлюднено матеріали, які суттєво вплинуть на європейську політику. Терміну давності у цій справі не існує. Вже зрозуміло, що факти позасудових масових розстрілів військовополонених, політв’язнів з Прибалтики, Молдови, Румунії, Польщі, Західної України, Білорусі, на жаль, аж ніяк не сприятимуть дружбі народів, а особливо відносинам з Росією…

Вкотре опинившись в епіцентрі геополітичних процесів, команда журналу «Музеї України», ще раз переконалася, що приховати правду неможливо. А історія має вирішальне значення у прийнятті рішень на найвищому рівні. Звичайно, ми розуміємо всі ризики подібної роботи, діємо усвідомлено. Знаємо, що почнуться політичні спекуляції, міжнародні торги, інформаційні кампанії… Відмежовуємося від них відразу! Своє моральне завдання бачимо виключно у доведенні фактів страт безневинних людей у Путивльському і Козельщинському таборах для військовополонених НКВС СРСР і достойному увічненні їх пам`яті, могил. Закликаємо керівників восьми країн, які причетні до цієї справи, теж утримуватися від спокус отримання дешевих передвиборчих дивідендів…

І нова інформація про Козельщинський концтабір в Полтавській області.

Перш за все, ми вдячні журналістам газети «Козельщинські вісті», які порадили нам поговорити з вчителем Бреусівської школи Григорієм Дмитровичем Сердюком. Він є співавтором книги «Перлина Козельщини» і фанатичним дослідником рідного краю. Пан Григорій активно включився в пошук, надавши незаперечні докази перебування в таборі молдаван, привезених за кілька днів до початку війни. Що підтверджується і доступними нам документами, де чітко вказано, що до Козельщини направлено 5000 контрреволюційних глав сімей з Бессарабії, Буковини, Молдавської РСР.

Нині маємо свідчення колишньої мешканки села, монахині, яка у складі радянської військової частини, будучи медсестрою, наприкінці серпня 1941 року, перебувала у Козельщинському монастирі. Її вразило те, що храм було перетворено на грандіозну казарму, де спорудили багатоярусні нари аж під склепіння! На той момент жодного в’язня чи охоронника у монастирі не було.

Матушка дала письмові свідчення про розмову з чоловіком, який мешкав поблизу монастиря. За його словами, він став свідком нічного конвоювання великої групи осіб у військовій формі, що говорили польською мовою, повз його садибу. Орієнтовно, це було наприкінці липня-початку серпня 1941 року. Як зрозумів чоловік, то були польські військовополонені, вивезені звідкись із Західної України. (Можливо з будов Кривого Рогу, чи спорудження дороги Новоград-Волинський – Львів?)

Чоловік нишком пішов за колоною. Поляків привели до яру на околиці села, де був кар’єр, звідки брали глину для будівництва, і розстріляли. Скоріш за все, десь там поховані і молдавани, яких нишком розстрілювали у підземеллях монастиря…

Ми отримали конкретний район пошуку поховань позасудових страт літа 1941 року.  Скоріш за все, полонених розстрілювали перехресним вогнем з автоматичної зброї… Тіла штабелями скидали до ям чи кар’єру, зверху кидали особисті речі, засипаючи землею…

Якщо наші здогадки підтвердяться офіційно проведеними розкопками, то виходить, що на околиці райцентру поховано до 5000 тисяч молдаван і поляків…

Зрозуміло, ті поховання ніяк не позначено, і переважна більшість населення навіть не підозрює, які драматичні події відбулися тут 70 років тому…

Чесно кажучи, і автор цих рядків і керівництво району, шоковані ймовірною кількістю жертв. Приблизно скільки нині живе в Козельщині… Як можна було таємно вбити і поховати скільки людей? Чому інформація про це не випливла раніше?

-Мій покійний батько пошепки розповідав про концтабір, говорив про поляків! – повідомив Козельщинський сільський голова Дмитро Піщаний, - А про те урочище, де можливо знаходяться поховання, ходить погана слава… У дитинстві я катався там на санчатах… Дякую журналу «Музеї України» за таку благородну роботу, за розслідування… Ми залучимо вчителів, опитаємо старожилів, і якщо інформація підтвердиться, зробимо все, аби віддати шану жертвам!

-Після Ваших публікацій, ми створили організаційний комітет із вивчення історії Козельщинського табору для військовополонених НКВС, - заявив Голова Козельщинської райдержадміністрації Сергій Сушко, - Збираємо всі можливі документи, плануємо підняти місцеві і центральні архіви. Просимо редакцію журналу «Музеї України» допомогти з організацією дослідження місць ймовірних поховань. Якщо розстріли дійсно були, вдасться знайти могили, будемо на державному рівні проводити експертизу, документувати докази. Просто у голові не вкладається, що можна було просто так знищити таку кількість людей… Співчуваємо народам Польщі, Молдови, Румунії! Якщо їх громадяни дійсно закінчили життя на Полтавщині, зробимо все, аби достойно вшанувати їх пам'ять, створимо належні умови для відвідин близьких, державних діячів…

Журналісти часопису «Музеї України» та історик В.П.Бровко, вже зустрілися з Послом Литви, в постійному контакті з керівництвом посольств Молдови, Латвії ,Естонії, Польщі…

За простими підрахунками, в Путивльському і Козельщанському таборах, могли знищити 14000 арештованих громадян цих держав. Масштаби цієї катастрофи вражають… Але, ми всі розуміємо, як складно довести цей злочин! Сумнівно, що Росія відкриє архіви… Єдиним доказом можуть стати братські могили закатованих. Знову таки, якщо вони є і їх вдасться знайти, отримавши офіційні висновки судмедекспертів…

В доступних нам, опублікованих документах, виділимо цей абзац: «Список эшелонов из «зоны депортации», по-видимому, близок к исчерпывающему, в отличие от списка эшелонов из лагерей военнопленных, который является заведомо неполным (в частности, в нем совсем не представлены эшелоны из Козельщанского и Путивльского лагерей).
Суммарная «эшелонная» оценка численности арестованных, отправленных 16 эшелонами в лагеря военнопленных (второй вид репрессий в массовой операции 1941 г.), составила 17 710 человек.» http://www.memo.ru/history/POLAcy/g_2.htm

Знову підкреслю, тема дуже болюча, має значний міжнародний резонанс. На цей момент незаперечні докази розстрілів відсутні. Є вторинні документи і здогадки. Журналістське розслідування тримається виключно на ентузіазмі Володимира Бровка і двох авторів журналу «Музеї України». Нам доводиться розгадувати таємниці НКВС, які ще більше замаскували специ з КДБ СРСР. І ніякого захоплення від Росії і її вірної колони в Україні, ніхто не очікує…

Потрібна лише правда!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Фонду пошуку «Табори НКВС»