Чи буде Україна покривати злочини НКВС?

Самотужки вести масштабні історичні розслідування дуже складно. Особливо міжнародного рівня. Якщо справа стосується таємних масових розстрілів у таборах НКВС, ретельно прихованих КДБ, то для юридичного доведення факту злочину потрібні зусилля багатьох організацій і кілька років… Тож коли маленький журнал «Музеї України» та ентузіаст-дослідник історії Володимир Бровко, взялися за розслідування діяльності таборів для військовополонених НКВС у Путивлі, Козельщині, Старобільську, ми навіть не уявляли масштабів роботи і перепон, які треба подолати!

Проаналізувавши опубліковані  в рамках Катинського розслідування, документи про депортацію «ворогів радянської влади» з Прибалтики, Молдови, України, ми дійшли висновку, що у Путивльському і Козельщинському таборах для військовополонених, після початку війни 22 червня 1941 року, було здійснено позасудові страти литовців, латишів, естонців, молдаван, євреїв, поляків…

У Козельщинському таборі до 5000 молдаван і до 1000 польських військовополонених.

У Путивльському таборі – до 6000 громадян країн Балтії і до 3000 молдаван.

Що відбувалося у Старобільському таборі після 22 червня, ми поки що достеменно не знаємо…

Мова йде про підле вбивство майже 15000 людей, вина яких не доведена судом і складалася лише у їх соціальному статусі та перебуванні на державній та військовій службі.

Ще невідоме точне місце поховань. Не проведено розкопок. Відповідно ніяк не вшановано пам'ять жертв репресій. Ми вважаємо таку ситуацію неприпустимою.

Разом з Володимиром Петровичем Бровком, кілька останніх тижнів, ми знайшли і вивчили сотні різноманітних документів, публікацій. Нині можемо впевнено стверджувати, що розстріли відбулися. Дуже допоміг у розслідуванні вчитель Бреусівської школи Козельщинського району Г.Сердюк, який опублікував кілька спогадів про події літа 1941 року у книзі «Перлина Козельщини». Завдяки йому отримані свідчення про розстріл польських полонених і орієнтовне місце поховань.

Активно включився у пошук голова Козельщинської РДА С.Ф.Сушко. Створено оргкомітет з розшуку поховань і вшанування жертв концтабору. Опитано старожилів. Визначено місце, де будуть проводитися розкопки. Можливо, встигнемо ще цього року…

Нині ми ведемо переговори з кількома офіційно зареєстрованими пошуковими загонами, які мають досвід робіт у дослідженні поховань репресованих.

Більше того, навіть залучили людей з екстрасенсорними здібностями, які теж підтвердили нашу версію…

Ми мали зустрічі у Посольствах Литви, Молдови, Румунії, телефонні перемовини з дипломатами Польщі, Естонії, Латвії. Вони підключають до розслідування спеціалізовані установи своїх країн.

Редакція журналу направила запит до архіву СБУ з проханням пошукати офіційні документи тих часів. Не може бути, щоб «розгрузки» таборів такого масштабу, не були зафіксовані документально.

Ми все більше переконуємося в існуванні майстерно виконаної операції відволікання уваги від страт прибалтів і молдаван, розробленої на рівні ЦК КПРС і КДБ СРСР і УРСР. Швидше за все, реалізував її генерал КДБ-ФСБ М.Голушко… Згадайте кінець 80-х!

Розвалювався соціалістичний блок. Гриміли Народні фронти у Прибалтиці, Молдові, Рух в Україні… І тут випливає жахлива правда про розстріли 1941 року! Сумнівно, аби аналітики КДБ дозволили озброїти опозицію таким козирем… Саме тому, всю увагу переключили на 1940 рік, Катинь і поляків. Говорили лише про те, вперто «не помічаючи» розстрілів в концтаборах НКВС в УРСР! Мабуть чекали публікацій колишнього слідчого Генпрокуратури України Володимира Бровка, що першим ґрунтовно висвітлив цю тему.

А тепер згадайте, скільки за 20 років написано кандидатських і докторських дисертацій, книг, здійснено закордонних візитів для «збору інформації і роботи в архівах»!

Говорити про чисельних грантожерів, які відверто паразитують на темі голодомору і сталінських репресій, взагалі не хочеться… Ось яскравий приклад - http://www.istpravda.com.ua/short/2011/11/3/61118/ . Нас повідомило про захід Посольство Литви. Мабуть організатори з українського боку ніякої уяви не мають про 6000 розстріляних у Путивлі громадян Балтії, з яких десь 2000 литовців… І яка доля тих, хто потрапив у Старобільськ? Нас не запросили. А дехто мав абсолютний доступ до архіву СБУ… Операція прикриття КДБ СРСР триває? Багато незручних питань виникає… Між іншим, це стосується і декого у Польщі… «Не помітити» трьох гігантських концтаборів де тривали такі масові розстріли… Дуже поганий зір у когось…

Розуміємо, що далі вести розслідування на ентузіазмі двох людей неможливо. Ми привернули увагу, викликали міжнародний резонанс. Далі повинен бути офіційний державний рівень. Про що ми написали Президенту України. Враховуючи унікальність ситуації, при Адміністрації Президента слід створити робочу групу з вивчення діяльності трьох таборів НКВС для полонених і масових розстрілів громадян шести держав. Дати доручення Гепрокуратурі, СБУ. Зробити запити до Москви. Знайти місця поховань, здійснити розкопки і експертизи. Спорудити відповідні меморіали.

Замовчати цю трагедію вже не вдасться. Згадайте багаторічні скандали довкола Катині… Лише офіційне державне розслідування, максимальна гласність. І ніяких політичних спекуляцій!

Ми розуміємо, як інформація про розстріли буде використовуватися під час виборів у Молдові… І у Румунії… Знаємо реакцію країн Балтії, Польщі… Про Росію краще не згадувати. Тут класична геополітика. Саме тому, важливо, аби трагедія 1941 року, перетворилася не на пляму на репутації українського народу, аби нам не довелося виправдовуватися за злочини неіснуючого режиму, а навпаки, це спільне горе сприяло б порозумінню між країнами.

Саме тому розслідування повинне відбуватися на найвищому рівні.

Ми ж з Володимиром Бровком продовжуємо збір інформації, пресову кампанію, переговори, зустрічі. Віримо у перемогу!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Президенту України Януковичу В.Ф.

Журнал «Музеї України»  інформує про перші результати резонансного історичного розслідування, яке має міжнародне значення.

Проаналізувавши опубліковані матеріали в рамках Катинського розслідування, документи про депортацію «ворогів радянської влади» з Прибалтики, Молдови, України, ми дійшли висновку, що у Путивльському і Козельщинському таборах для військовополонених, після початку війни 22 червня 1941 року, було здійснено позасудові страти литовців, латишів, естонців, молдаван, євреїв, поляків…

У Козельщинському таборі (Полтавська обл.) до 5000 молдаван і до 1000 польських військовополонених.

У Путивльському таборі (Сумська обл.) – до 6000 громадян країн Балтії і до 3000 молдаван.

Що відбувалося у Старобільському таборі після 22 червня, ми поки що достеменно не знаємо…

Мова йде про підле вбивство майже 15000 людей, вина яких не доведена судом і складалася лише у їх соціальному статусі та перебуванні на державній та військовій службі.

Ще невідоме точне місце поховань. Не проведено розкопок. Відповідно ніяк не вшановано пам'ять жертв репресій. Ми вважаємо таку ситуацію неприпустимою.

Зусиль маленького журналу «Музеї України» та ентузіаста – дослідника історії В.П.Бровка, для проведення роботи такого рівня, явно недостатньо. За підтримки Козельщинської РДА проведено опитування старожилів і визначенно орієнтовне місце таємних масових поховань.

Враховуючи серію наших публікацій в інтернеті, про трагедію знають в посольствах Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Молдови, Румунії, пішли передруки у пресі інших країн…

Просимо створити в АП робочу групу з розслідування діяльності таборів для військовополонених НКВС СРСР, розташованих в Україні. Дати доручення СБУ і Генеральній прокуратурі провести пошук вцілілих документів і місць таємних поховань. Отримати неспростовні юридичні докази, які стануть основою для офіційного увічнення пам`яті жертв.

Козельщина і Путивль знаходяться у депресивних регіонах. Спорудження меморіалів, музеїв, візити президентів постраждалих країн, урядових делегацій, туристичний потік пожвавлять економічне і культурне життя краю. Ми отримаємо  меморіальні центри міжнародного рівня (приклад Освєнцима, Катинь)… У той же час ігнорування і замовчування розстрілів НКВС такої кількості громадян інших країн на державному рівні, буде мати негативні наслідки для України.

Сподіваємося на виважене державне рішення!

З свого боку редакція часопису «Музеї України» готова всіляко сприяти розслідуванню. http://www.museum-ukraine.org.ua/

З повагою,

Редактор журналу           Віктор Тригуб.