Можливо є сенс пошукати їх на теренах України? В різних джерелах
проходить, що в концтабір у Путівлі, направлено 6000 в’язнів з
Прибалтики. Є дані , що їх туди завезли, а ось чи вивезли – не відомо.
Почалась війна, вагони для евакуації не замовляли. То, може вони і досі
лежать в місцевому болоті? В Києво-Могилянській академії під патронатом амбасади Литви відбувся круглий стіл «Досвід Литви в подоланні наслідків тоталітаризму».
Засідання відкривав Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської республіки в Україні Пятрас Вайтєкунас.
З литовської сторони виступали: Рональдас Рачінскас, виконавчий директор Комісії з оцінки злочинів радянського і нацистського окупаційних режимів у Литві; Далія Куодіте, депутат Сейму Литовської Республіки; Рута Трімонєне, представник Меморіального департаменту Центру досліджень геноциду та резистансу жителів Литви. Українську сторону представляли відомі політологи та піарники. Команда журналу "Музеї України" прибула на запрошення аташе з питань культури Посольства Литви Дайви Дапшєнє.
Під час засідання піднімали питання про наслідки тоталітарної системи, проводили паралелі у роботі в цьому напрямі.
Ось декілька фактів та цифр, що були озвучені на круглому столі. Литва: у 1940-1953 році близько одного мільйону литовців постраждало від комуністичного терору. Це - 1/ 3 частина всього литовського населення. Україна: з 1918 по 1956 роки, 16-17 млн. українців стали жертвами тоталітаризму та 10 мільйонів депортовано. Це – майже половина населення України. І там, і там відбулось зникнення цілих соціальних груп – основний кістяк національної еліти.
Подано дуже багато статистичних даних. Але, деякі викликають питання. Іван Патреляк, доцент Київського національного університету дописав до жертв сталінізму евакуйоване населення під час Другої світової війни. Хіба можна таке переселення назвати репресіями? Отже, останню хвилю еміграції теж можна назвати геноцидом сучасної України – з країни масово «витікають» досвідчені фахівці та молодь. За 20 років українське населення зменшалось майже на 10 мільйонів. Це теж тихе знищення країни сучасною владою...
У литовської сторони теж не зходяться деякі цифри. Наприклад, під час репресій у 1940-41 роках надаються такі цифри: 3565 в’язнів депортовано, 568 страчено, 618 – винесли смертну кару, 6606 осіб було арештовано за політичний злочин, з яких 3565 було вислано в табори. А загальне число депортованих людей у 1941 році – 17500. Якщо звести баланс – числа не співпадають. Зникло кілька тисяч людей! Безслідно зникло. -Було цікаво слухати представників двох країн різних поколінь! - поділився ініціатор пошуків жертв таборів НКВС, Голова експертної ради журналу "Музеї України" Володимир Бровко, - Такі заходи треба проводити частіше! Сподіваюся, найближчим часом вдасться знайти місця масових поховань і отримати незаперечні докази страт. Хоча, лише нашій команді без державної і міжнародної підтримки це не під силу. Тільки спільно і гласно! -На дослідників журналу "Музеї України" чиниться неабиякий моральний тиск! - повідомив редактор часопису Віктор Тригуб, - Багатьом не до вподоби наша робота. Тисячі людей і досі живуть в полоні якихось ідеологічних штампів. Одні ідеалізують Сталіна, інші пристрастно проклинають. Ми стараємося абстрагуватися від всього того. Або доведемо, що розстріли прибалтів, поляків, молдаван були і знайдемо їх могили, увічнивши пам`ять, або доведемо, що арештантів встигли кудись перевезти... Тут лише одна правда. Хоча, я вже схиляюся до трагічної версії... Лишається дізнатися, скількох розстріляли...
Можливо є сенс пошукати їх на теренах України? В різних джерелах проходить, що до концтабору у Путівлі направлено 6000 в’язнів з Прибалтики. Є дані, що їх туди завезли, а ось чи вивезли – не відомо. Почалась війна, вагони для евакуації не замовляли. То, може вони і досі лежать в місцевому болоті? Тоді і статистика вирівняється? Ми знаходимо сліди литовців у Сторобільському та Козельщинському таборах НКВС... Розслідування журналу "Музеї України" вже вийшло на сенсаційний міжнародний рівень, про нього відомо урядам шести постраждалих країн... Литовська сторона зацікавилась. Збираються провести своє розслідування. Але виникла одна проблема – підтримка української влади... Путівльські ліси – знаменитий партизанський край. Копирсатися в біографій легендарного Ковпака «нє положено»... Та і до часів Сталіна сучасні олігархи, які складають основу верховної влади як України так Росії ставляться аж занадто тепло. Що трохи дико...
Статистика надрукована у відкритих джерелах.То може час відкрити архіви, зробити розкопки – без істерії, без обвинувачень... Люди повинні пам’ятати своє минуле. І знати правду. Навіть гірку правду. ...Рута Трімонєне вже думає над концепцією монумента у Путивлі. Їй здається, що це має бути один спільний обеліск від трьох народів... Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»
