"Биківнянські могили" - планетарний символ... Екс-керівника Нацзаповідника у Лаврі Марину Громову призначено гендиректором
Нацзаповідника "Биківнянські могили". Добре це, чи погано? Адже, проблем доведеться вирішити чимало... Почнемо з того, що заповідник
існує лише на папері. Є 200 га лісу, скромний обеліск і маленький
будиночок. Місце страшне - там вбили десь 120 тис людей. З багатьох
країн, не лише українців. Є спірні моменти з поляками... Збиралися виділити
100 млн грн на будівництво меморіалу. Як буде в реалі? Марина
Едуардівна сильний менеджер. Лаврські кажуть - одна заміняла 5 мужиків.
Дуже вольова. Жорстка. Завдання перед новим директором надскладне -
серед лісу, усіяного кістками, створити меморіал, сучасний музей. Віримо
- впорається. Биківня - то планетарний символ рівня Катині. Давно час
його впорядкувати, включити у туристичні маршрути... Взагалі, тема
сталінських репресій стосовно українців, як і громадян інших держав, чиє
життя обірвалося на нашій землі, не є домінуючою ні в історичній науці,
ні в інформаційному просторі. Занадто коротким був той момент, коли
Москва відкрила зловісні архіви КДБ. Оперуємо якимись безособовими
цифрами, висуваємо гіпотези - докази практично відсутні. Як і імена...
НКВД вміло зберігати секрети... В перспективі, заповідник повинен стати науковим центром з вивчення страшних років 1936-41. І не лише у Києві. Команда
журналу "Музеї України" вже давно намагається привернути увагу до
зникнення тисяч молдаван, румун, поляків, латишів, литовців, естонців у
Козельщинському, Путивльському, Старобільському концтаборах НКВД для
військовополонених. Справа отримала міжнародний резонанс. Може варто в тих містах створити філії Нацзаповідника? Нагадуємо
про нашу пропозицію створити алею пам`яті репресованих з інших країн в
УРСР. Биківнянський ліс для того підходить найкраще... То буде місце,
куди будуть завжди приїздити президенти постраждалих країн... Не все
так однозначно з могилами поляків, які теж є у Биківні. Я особисто брав
участь у розкопках 1989 року. Бачив останки польських військових,
елементи амуніції, особисті речі... Навіть, реально ризикуючи,
передавали їх до Генконсульства ПНР в УРСР, возили їх до Міністерства
справедливості у Варшаві... Писали статті... Ще ж діяв КДБ... Нині є
певні проекти спрудження у Биківні польського військового цвинтаря,
меморіалу. Ці ідеї активно радикалізуються як польськими, так і
українськими патріотами. Одні дуже "за", інші категорично "проти". Слід
знайти розумний компроміс... Але, головне - спорудження приміщення музею, меморіального комплексу. Документація, проекти, бюджет... Ще раз підкреслю, проблеми надскладні. Часу мало. Я
зателефонував Марині Едуардівні. Вона відразу поцікавилася - будеш
співчувати? Коротко окреслила нагальні справи. Як я зрозумів, за всі ці
роки, музей так і не отримав повноцінного офісного приміщення! Гучні
назви є, офісу нема! Притулилися в якомусь флігелі на Липській... Чесно кажучи, ні вітати, ні співчувати не став... Що тут сказати... Будемо намагатися якось допомогти. Биківня - планетарний символ, де повинен діяти музей планетарного рівня. Нині там ліс... Завдання надскладне. Чим і цікаве... Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", координатор Фонду пошуку "Концтабори НКВС"